Просторове мислення
Просторове мислення (просторовий інтелект, візуально-просторовий інтелект, просторова уява) – це здатність сприймати відношення між предметами у просторі, їхні форми, положення, можливу траєкторію руху й візуалізувати це в уяві. Але оскільки ми сприймаємо світ і розташування предметів насамперед відносно нас самих, то просторове мислення – це також уміння «вписувати» себе в заданий простір.
Часто батьки замислюються, як розвивати математичні здібності дитини. Почніть із розвитку просторового мислення в ранньому віці. Щоб дитина мала успіхи при вивченні математики в старших класах, варто займатися розвитком її просторового мислення ще задовго до школи. До того ж, є переконливі докази, що просторова уява прямо впливає на успіхи й у інших інтелектуальних сферах, віддалених від математики, а також на творчі здібності. Річ у тім, що всі сфери нашого мислення взаємопов’язані. І коли, наприклад, у дитини недостатньо розвинене логічне мислення, часто вона має проблеми з пам’яттю та увагою.
Наприклад, зовсім не очевидно на перший погляд, що просторова уява впливає на рівень розвитку в дитини навичок читання й письма. Коли діти з’єднують слова, дзеркалять букви, порушують межі рядка на письмі, то це може бути повязане з недостатньо розвиненою просторовою уявою. Особливо складно такому малюку впоратися з аналізом логіко-граматичних конструкцій, тобто повідомлень, де треба проаналізувати дані й урахувати складніші причинно-наслідкові зв’язки, контекст та інші фактори. У щоденному житті ми постійно стикаємося з потребою такого аналізу. Особливо важливою є навичка обробляти логіко-граматичні конструкції при читанні, адже читання потребує здатності синтезувати значення окремих букв у цілісні поняття і завершені смислові повідомлення. Ми читаємо не букви і навіть не слова, а смисли та цілісні змістовні повідомлення.
Можливо, ви помічали, що в деяких дорослих знання про напрямки «управо/уліво» не є автоматизованим. Їм потрібна хвилька часу, щоб здійснити логічний розрахунок і визначити, куди рухатися. А починається формування такої навички в ранньому віці, коли людина вчиться розпізнавати власні частини тіла. Новонароджене дитя вчиться підносити руку до обличчя, тоді ногу, повзати (украй важливий період для розвитку візуально-прострового інтелекту), тоді дитина опановує навичку ходити, стрибати, ходити сходами, лазити драбиною тощо. А далі вона опановує різні активні ігри (наздоганялки, хованки, ігри з м’ячем тощо). Усі ці активності пов’язані з розвитком великої моторики, координації, відчуття власного тіла, балансу і прямо впливають на здатність людини правильно визначати своє місце у просторі та розуміти співвідношення між фізичними об’єктами навколо неї.
Оскільки саме в ранньому дитинстві формуються нейронні зв’язки, що відповідають за просторове мислення й орієнтування, то зосередитися на розвитку просторового мислення варто чи не з перших днів життя маляти. Нейропсихологи наполягають, що дитина повинна пройти всі стадії повзання до того, як почне ходити. Окрім зміцнення скелету і м’язів, завдяки повзанню активно розвиваються ті частини мозку, які відповідають за просторове мислення. Це впливає на інтелект малюка загалом.
Також, щоб уявляти, якими є предмети у просторі, нам треба знати їхні фізичні властивості, особливості форми та розташування й можливі способи їхньої зміни та маніпуляції з ними. Малюки вивчають це через гру та різні дії з предметами. Тому має значення, які саме предмети потрапляють до рук дитини в ранній період. У потрібний час у житті дитини мають з’явитися пірамідки, кубики, блоки, конструктори, тобто все, з чого можна складати й будувати, а також пазли, ігри з піском та водою тощо.
