Сюжетно-рольова гра як засіб формування мовлення
Сюжетно-рольова гра як засіб формування мовлення у дітей з тяжкими порушеннями мовлення дошкільного віку
Сучасна дитина до 5-6 років повина оволодіти всією системою рідної мови: говорити зв'язно; повно викладати свої думки, легко будує розгорнуті складні речення; може переказувати оповідання та казки. Такий малюк правильно вимовляє всі звуки, легко відтворює багатоскладові слова.
Інша картина спостерігається у дошкільників із тяжкими порушеннями мовлення. Діти, які страждають такими порушеннями, володіють мізерним мовним запасом, деякі зовсім не говорять. Спілкування з оточуючими в цьому випадку дуже обмежено. Незважаючи на те, що більшість таких дітей здатні розуміти звернену до них мову, самі вони позбавлені можливості в словесній формі спілкуватися з оточуючими. Це призводить до важкого становища дітей в колективі: вони повністю або частково позбавлені можливості брати участь у іграх з однолітками, у громадській діяльності.
Для дошкільнят з такими порушеннями характерні нестійкість уваги, зниження вербальної пам'яті і продуктивності запам'ятовування, відставання в розвитку словесно-логічного мислення. Перераховані особливості ведуть до невміння вчасно включитися у навчально-ігрову діяльність або переключитися з одного об'єкта на інший. Вони відрізняються швидкою стомлюваністю, отвлекаемостью. З розладами мовлення тісно пов'язане порушення дрібної моторики рук: недостатня координація пальців, сповільненість і незручність рухів, застрявання на одній позі.
Адаптація таких дітей до нормального життя, розвиток і корекція у них різних характеристик мови є першочерговим завданням корекційної педагогіки.
Сюжетно-рольова гра є одним з інструментів корекції таких порушень і володіє потужним виховним, навчальним, розвиваючим та корекційно-розвивальним потенціалом.
Як показує практика, сюжетно-рольова гра надає позитивний вплив на розвиток мови. В ході гри дитина вголос розмовляє з однолітками, або з іграшками, а також наслідує звукам (гудок пароплава, рев мотора) і голосами звірів (гавкіт собаки, іржання коня). Педагог під час гри багато розмовляє з дітьми, в результаті цього навіть не мовця дитини виникає потреба у мовному спілкуванні (запитати про щось, повідомити що-то). Педагог спонукає дітей до питань з приводу тієї чи іншої іграшки, картинки, таким чином, розвиваючи їх мовленнєву активність. На думку Менджерицкой Д.В.: «...Між промовою і грою існує двосторонній зв'язок. З одного боку, мова розвивається і активізується в грі, а з іншого боку - сама гра розвивається під впливом розвитку мовлення...».
Відтворення в грі окремих сторін навколишньої дійсності вимагає активного застосування вербальних засобів: для позначення предметів, дій і відносин. Це створює сприятливі умови для мовленнєвого розвитку дітей. У сюжетно-рольовій грі між дітьми встановлюються рольові та реальні відносини, що стимулюють дітей до спілкування.
Однак процес формування сюжетно-рольової гри у дітей з ТПМ в порівнянні з їх однолітками відрізняється з кількісної і якісної сторони (темами сюжетів, рольовими діалогами, взаєминами, вибором іграшок; нуждаются в керівництві з боку дорослих).На практиці сюжетно-рольові ігри дітей нерідко одноманітні за тематикою і цікаві за змістом. Діти постійно відтворюють в іграх одні і ті ж дії, епізоди, репліки. Нові сюжети або не виникають, або швидко припиняються через невміння дошкільнят розгорнути зацікавив сюжет. Під час ігор діти взаємодіють з однолітками, проте їх взаємодія носить короткочасний характер. Особливі труднощі мовного плану відзначаються в процесі самостійної і стимульованої дорослим рольової бесіди дітей, а також при використанні мовленнєвих висловлювань.
Розвиваючи ігрову діяльність дітей з недорозвиненням мовлення, педагог планує завдання, керівництво грою, методичні прийоми, за допомогою яких будуть вирішуватися поставлені завдання, а також передбачають можливості реалізації поступово зростаючих мовленнєвих умінь дітей у контексті гри. Крім того, для компенсації мовленнєвих і не мовленнєвих порушень, необхідно: створення предметно-ігрового середовища, підбір методів і прийомів навчання, індивідуальний підхід до дітей, спільна діяльність вихователя і вчителя - логопеда в процесі керівництва ігор.
Головним принципом відбору та групування матеріалу є тематичний. Він дозволяє забезпечити тісний взаємозв'язок у роботі педагога та логопеда щодо корекції мовленнєвих порушень. Вивчення теми здійснюється в різних видах діяльності. Концентроване вивчення матеріалу в сукупності з багатократністю його повторення є чинником, що підсилює ефективність корекційного впливу.
У керівництві сюжетно-рольовими іграми особливу увагу педагога зосереджена на збагаченні змісту ігор. З цією метою він створює у дітей інтерес до нових сюжетів. Такий інтерес не виникає на порожньому місці, він «визріває» в ході всієї виховної роботи, якщо дошкільнята отримують яскраві уявлення про навколишнє життя, які вплітаються в їхній минулий досвід, розбурхують уяву, викликають емоційний відгук. Так, для збагачення змісту ігор дітей старшого дошкільного віку можна розглянути відповідний ілюстративний матеріал, почитати їм книги, провести бесіду, сходити на екскурсію. Слід враховувати, що сюжетно-рольові ігри формуються під впливом дидактичних мовленнєвих ігор і проводяться з дітьми із загальним порушенням мови з метою зміцнення і закріплення правильних мовних навиків.
Оскільки мовне спілкування у дітей буває більшою або меншою мірою ускладнене, вони не можуть самостійно вибирати сюжети ігор, їх підказує педагог; показ наочного матеріалу допомагає дітям пригадати і відтворити дії. Насамперед, вихователь організовує роботу так, щоб відомості про навколишній, які діти повинні засвоїти за програмою, супроводжуючись емоційними враженнями, створювали в свідомості дитини яскраві образи, які він прагнув би втілити в ігровому дії.
У створенні сюжетно-рольових ігор дуже важливо взаємодія логопеда з вихователем. Навчання дітей діям на практиці проводиться логопедом на заняттях, а подальший розвиток заданої гри і її збагачення здійснюється вихователем. В ході гри педагоги щиро перевтілюючись у персонажів, зачіпають емоції дитини, примушують її переживати і показують йому необхідність використання мови у грі.
У процесі формування ігрових умінь у дітей педагоги займаються з ними як індивідуально, так і з підгрупами, навчаючи їх ігровим діям, формуючи рольові вміння, розвиваючи можливості їх мовленнєвого спілкування між собою і з дорослими. Предпочитаются наступні прийоми: визначення та показ дії як прямі прийоми керівництва грою, питання і проблемні ситуації - як непрямі.
В умовах дбайливого керівництва з боку педагогів дитячої грою поступово зростає самостійність дітей у формуванні задумів гри, постановки її завдань та розвитку сюжету, виборі ігрових способів сюжетно-рольової взаємодії, а також в реалізації його мовного оформлення. Діти поступово опановують ігрові вміння і навички, відчувають емоційний комфорт, реалізуючи свої ігрові задуми, набувають досвід спілкування з однолітками і дорослими.
Більшу значимість набуває вміння вихователя встановити контакт з дітьми, оскільки створення сприятливої, доброзичливої атмосфери в грі - дуже важливий фактор. В процесі гри вихователь іноді бере на себе яку-небудь роль, проте не головну, щоб гра не перетворилася в традиційну форму роботи під його керівництвом. Бажано, щоб соціальний статус цієї ролі допоміг би йому ненав'язливо спрямовувати спілкування в групі.
Необхідно враховувати, що діти даної категорії швидко стомлюються в грі: педагог, керуючи грою, перемикає дітей з одних рухів на інші, чергуючи рухливу і спокійну діяльність залежно від індивідуальних особливостей дитини, а головне - від мовних можливостей кожного.
Таким чином, гра - це не тільки обов'язкова приналежність дитинства, але й засіб формування мовлення дітей дошкільного віку з тяжкими порушеннями мовлення. Сюжетно-рольові ігри допомагають виробити почуття рідної мови і вміння правильно вимовляти слова, легко засвоювати його граматичні норми. Вони таять у собі великі можливості, дають дітям певний обсяг знань і вчать їх володіти цими знаннями; розвивати творчу активність, самостійність мислення; допомагають у ігровій формі вирішувати розумові завдання, долаючи при цьому певні труднощі мовного розвитку.
